Шлях до світла: сторінки електрифікації Поділля

07.08.2012

Енергопостачальна компанія «Хмельницькобленерго» за науковим впровадженням, якістю електричної енергії і надійністю системи електропостачання, виваженою соціальною політикою в колективі та регіоні і прибутковістю в господарській діяльності є однією з найпрогресивніших в державі. Компанія обслуговує 20 районів, 13 міст (з них шість обласного значення), 24 селища міського типу, 1416 сільських населених пунктів Хмельницької області з населенням у понад 1,3 мільйона чоловік.

Початок електрифікації Подільського краю сягає кінця XIX століття, коли у володіннях великих волино-подільських магнатів Потоцьких, Орловських, Сангушків, Строганових, Скибневських, Рациборовських з’явилися невеликі локомотивні та водяні електростанції. Вони діяли у Славуті, Кам’янці-Подільському, Проскурові. Скажімо, у маєтку Летичівського графа Миколи Морква була встановлена французька динамо-машина. Приміщення освітлювалось лампами розжарювання по 3 і 5 Ватт.

Системна ж електрифікація у Подільський губернії почала здійснюватися відповідно до циркуляра Міністерства Внутрішніх Справ Російської імперії від 18 січня 1893 року, та відповідних розпоряджень та інструкцій Подільського губернатора. Дозвіл на виготовлення проектної документації і будівництво електростанцій надавало перше відділення Санкт-Петербурзького техніко-будівельного комітету Міністерства Внутрішніх Справ. Погодження технічної документації здійснювало технічне відділення управління Кишинівського поштово-телеграфного округу. А становлення динамо-машин, електричних приладів, розподільчих дощок, акумуляторних батарей виконувало Одеське відділення акціонерного товариства російських електротехнічних заводів Сіменс і Галльське.

У кінці XIX століття локомотивні електростанції були збудовані на ряді подільських цукрових і винокурних заводів, водяних турбіно-вальцових млинів. Власні електростанції на початку ХХ століття мали Антонінська, Шепетівська, Вишнівчицька, Городоцька, Красилівська, Клембівська, Проскурівська цукроварні, Полонський фаянсовий завод, Борбухівська фосфоритна фабрика.

На Тростянецькому цукровому заводі, наприклад, було встановлено 450 ламп і ліхтарів потужністю 3,5 вата силою струму 0,5 ампер. Також було встановлено 20 окремих ліхтарів. Паралельно працювали 2 динамо-машини по 18 тисяч обертів.

Для обладнання електричного освітлення у млині Олександра Оттовича Мермана у Брацьлавському повіті 1897 року була встановлена динамо-машина системи «Ламеймера» потужністю 1800 Ватт. Динамо-машина приводилася в дію за допомогою трансмісії від турбіни. У млині були влаштовані 31 постійна і 3 переносних арматури з лампами розжарювання потужністю світла кожна у 16 свічок. Аналогічно були об лаштовані водяні електродвигуни біля млинів сіл Пижівка Новоушицького та Нетішині Славутського районів.

У 1902 році в Проскурові електроосвітлення з’явилося в будинку місцевого купця Міхеля Мозора. А 1912 року «Торговий дім Електра» Є.Н. Рабиновича обладнав у місті електростанцію потужністю 200 кВт, встановив на вулицях 52 ліхтарі, підключив до мережі 270 приватних абонентів та державних установ.

Перша міська електростанція громадського користування введена в дію в Кам’янці-Подільському 1912 року. Два чотиритактних двигуни потужністю 110 кінських сил кожний. Через релейну трансмісію крутили динамо-машину постійного струму потужністю 144 кВт. Електроенергією користувалися державні установи, міський театр, духовна семінарія, банки, освітлювалися центральні вулиці, а також будинків місцевої еліти. Щороку електростанція виробляла близько 200 тисяч кіловат-годин. В 1914 році на електростанції додатково встановлено два двоциліндрових дизельних генератори по 80 кінських сил кожний, і дві динамо-машини загальною потужністю 112 кВт. Сумарна потужність електростанції зросла 256 кіловат, а річний виробіток електроенергії досяг 600 тисяч кіловат-годин.

В 1932 році у новозбудованій під Турецьким мостом гідродизельній електростанції введені в експлуатацію дві горизонтальні гідротурбіни з генераторами по 220 кВт кожна. А 1939 року гідродизельна електростанція досягла проектної потужності 1320 кВт.

Радянська влада вбачала в електрифікації країни одну зі складових утвердження нового ладу. Була розроблена низька заходів щодо електрифікації країни. Розгорнулося активне будівництво різних типів електростанцій і електроустановок. Причому багато з них спочатку будувалися без належного економічного і технічного обґрунтування, проектно-кошторисної документації. Тому постановами РНК УРСР від 30.06.1925 р. та Економічної Наради УРСР від 25.08.1925 р., вводився обов’язків порядок проектування електростанцій, і планування електрифікації територій і промислових об’єктів шляхом гідро- та моторного навантаження.

Виготовлення проектно-кошторисної документації, кредитування будівництва в розмірі 75 відсотків загальної вартості терміном на 1-5 років при завдаткові 25 відсотків пропонувало Харківське акціонерне товариство «Електрика». Саме ці роботи товариство кредитувало і виконувало при будівництві Проскурівської, Деражнянської, Старосинявської, Дунаєвецької, Калюської, Жванецької електростанцій.

У 1922 році Новоушицький повітовий виконком уклав договір з Одеським монтажно-будівельним відділенням «Електротрест» на поставку локомобіля, а також на будівництво електростанції і мережі зовнішніх ліній на вулицях Нової Ушиці. В місті було електрифіковано ряд житлових будинків, встановлено 8 вуличних ліхтарів. Локомобіль використовував 6 пудів сухих дров на годину при робочій потужності 20 кінських сил. Витрата води становила 30 відер на годину. Динамо-машина виробляла постійний струм напругою 230 вольт на станції і 220-200 вольт в мережі біля лампочок. У штаті електростанції 1921 року було 13 працівників.

В 1927 році був скоригований план будівництва електростанцій, відповідно до якого припинялося широке використання торфу для роботи електростанцій. Натомість розгорталося сільська електрифікація. У Проскурівському окрузі, скажемо, на 1927-1931 роки Укрпланом виділялося на сільську електрифікацію 150 тисяч карбованців і місцева казна виділяла 30 тисяч карбованців щороку. Ці кошти спрямовувалися в першу чергу на розширення і посилення таких діючих станцій, як Деражнянська (з 19 до 45 кВт), Меджибізька (з 16,5 до 65 кВт), Летичівська (до 45 кВт), Городоцька (з 10 до 35 кВт), Людвипільська (з 3,5 до 5,5 кВт). В другу чергу будувалися нові електростанції, насамперед у прикордонних з Польщею районах: Волочиська (65 кВТ), Сатанівська (60 кВт), Маначинська (18 кВт) та інших.

У дореволюційному Проскурові приватна електростанція Рабиновича і Когана мала 180 кіловат встановленої потужності постійного струму. Після націоналізації вона стала державною з локомобілями марки «Вольф» потужністю 245 Кінських сил і динамо-машинами постійного струму 180 кіловат. Першим директором електростанції до 1934 року був Горжельняк Іван Казимирович. В 1933 році повністю введена в експлуатацію новозбудована проскурівська дизельна електростанція потужністю кожного з трьох дизелів по 400 Кінських сил, а також трьох генераторів постійного струму потужністю кожного 264 кіловати. Перший дизель-генератор видавав електроенергію до 1 травня 1930 року, другий – в 1931 році, третій – в 1933. Для задоволення зростаючих енергетичних потреб промислових підприємств, великого військового гарнізону Раково, Дубово, залізничних станцій Гречан і Проскурова у 1938 році розширюється машинний зал дизельної електростанції і встановлюється четвертий дизель-генератор потужністю 416 кВт. Недостатня потужність міської електростанції змушувала промислові підприємства утримувати власні електроустановки потужністю від 20 до 100 кВт (механзавод, цукровий завод, гарнізон).

Довоєнна встановлена потужність Проскурівської електростанції складала:

  • по первинних двигунах – 1800 кінських сил;
  • по генераторах – 1208 кВт.

Всього по Проскурівському окрузі розширювалося і будувалося 9 електростанцій, що охоплювали 7 районних центрів і 26 сіл з понад 9 тисячами дворів і 56,5 тисячами населення.
Потужність електростанцій в інших містах на 1 січня 1941 року складала: Шепетівської – 256 кВт; Старокостянтинівської – 608 кВт; Славутської – 250 кВт; Полонської – 75 кВт. Потужність же всіх електростанцій в 1940 році сягала 18 тисяч кіловат, в тому числі колгоспних – 4800 кВт. А загалом перед війною в Кам’янець-Подільській області функціонувало понад півтори сотні електростанцій.

І хоч під час війни окупанти були зацікавлені у роботі електростанцій (була збудована електростанція біля с. Томашівка Ярмолинецького району, встановлений новий двигун на Проскурівській станції, виділялися кошти на утримання персоналу електростанцій), відступаючи вони вивозили обладнання і механізми, руйнували приміщення. А відтак електрогосподарству краю були завдані великі збитки. Їх розміри, наприклад, на Шепетівській електростанції становили 2,8 мільйона карбованців, Проскурівській – 2,2 мільйона карбованців. Потужність же електростанцій області зменшилась на 5000 кВт (або на 35 відсотків).

Відбудова зруйнованих фашистами електростанцій розпочалося одразу після звільнення краю і стала однією з найважливіших державних завдань. Першими відновили роботу Полонська (75 Квт), Славутська ( 250 кВт), Шепетівська ( 256 кВт) та ряд інших електростанцій. До середини 1944-го в області вже діяло 85 електростанцій і електроустановок загальною потужністю 8500 кВт, що становило 58 відсотків довоєнного рівня. У колгоспах, радгоспах, на цукрових та інших великих заводах і фабриках встановлювалися дизель-генератори, які подавали струм вранці і ввечері в основному на тваринницькі ферми, кормоцехи, ремонтні майстерні, прилеглі вулиці.

З 1951 року електрифікація краю займалася Кам’янець-Подільська міжобласна експлуатаційна контора «Сільенерго» РЕУ «Вінницяенерго». У 1958 році вона стала обласною, а в 1960 році – реорганізована у Хмельницьке енергетичне експлуатаційне управління сільського господарства. Це управління 1972 року стало обласним підприємством електромереж, а 1978-го реорганізоване у Північне і Південне підприємства електричних мереж.

У 1959 році на цукрових заводах Хмельниччини уже діяло 18 парових турбін сумарною потужністю 24 тисячі кВт, а в колгоспах і радгоспах – 679 електростанцій загальною потужністю 39 тисяч кВт. В 1957 році на Хмельницький паротурбінній електростанції вступив в дію перший енергопоїзд, а до 1963 року – ще три енергопоїзди загальною потужністю 14000 кВт. Енергопоїзди також давали струм у Кам’янці-Подільському та Городку.

Хмельницькою механізованою колоною № 13 протягом 1947-1960 років за державні і колгоспні кошти було збудовано 117 дрібних колгоспних та міжколгоспних електростанцій. В єдину енергосистему суцільної електрифікації області до 1970 було включено 24 гідроелектростанції на річках Південний Буг, Горинь, Збруч, Случ, Смотрич. В тому числі найбільші з них - Коржівська, Новокостянтинівська, Мартинківська, Боднарівська, Щедрівська, Мислятинська, Летавська, Цвіклівська, Нетішинська, Заваліївська, Залучанська, Великокужелівська, Закотянська, Сатанівська, Тувинська, Тарнорудська, Новолабунська, Меджибізька, Туклякська, Романівська, Ківерська. Стали до ладу Теофіпольська та маленькі гідроелектростанції - Черешеньська, Залетичівська, Баламутівська, Базалійська і Білогірська ДЕС, Деражнянська ПТЕ та інші загальною потужністю 16,8 тисяч кВт. Збудовано тисячі кілометрів електроліній. До місцевих електростанцій були підключені 472 колгоспи. Для здійснення суцільної електрифікації області в 1962 році вводиться в експлуатацію лінія електропередач 110 кВ Рівне-Славута і її продовження Славута-Шепетівка-Хмельницький.

У червні 1961 року було завершено будівництво ЛЕП-110 кВ Рівне-Славута і підстанції 110/35/6 кВ «Славута» потужністю 7,5 тис. кВА. В кінці 1961 року введена в експлуатацію ЛЕП-110 кВ Славута-Шепетівка, а 31 грудня 1962 року ЛЕП-110 кВ Шепетівка-Хмельницький і підстанція «Східна».

Повоєнне енергопостачання Кам'янця-Подільського було вирішене завдяки будівництву ТЕЦ потужністю 12000 кВт. В 1963 році завершено будівництво ЛЕП-110 кВ Кам'янець-Подільський-Дунаївці і підстанції 110/35/10 кВ «Дунаївці» потужністю 7,5 тис. кВт, що дозволило електрифікувати Дунаєвецький район.

В 1964 році побудована лінія Дунаївці-Ярмолинці і підстанція 110/35/10 кВ «Ярмолинці» потужністю 6,3 тис. кВт, в 1965 році - ЛЕП-110 кВ «Східна» - Ярмолинці, тим самим зв'язавши міста Хмельницький і Кам'янець-Подільський.

З0 червня 1966 року введена в експлуатацію ЛЕП-330 Вінниця-Хмельницький і підстанція 330/110/10 кВ «Хмельницька» потужністю 125000 кВт, а в кінці 1966 року - ЛЕП-330 кВ Хмельницький - Тернопіль-Бурштин, чим було завершено створення енергосистеми України.

У кінці 1975 року завершено будівництво ЛЕП-330 кВ Чернівці-Кам'янець-Подільський і підстанції 330/110/35 кВ «Кам’янець-Подільський» потужністю 125000 кВт. Сьогодні потужність ПС-330 «Хмельницька» досягла 375000 кВА, а ПС-330 «Кам'янець-Подільська» - 400000 кВА.

У ті часи керували електроенергетикою області («Сільенерго») Г.А. Гродський, А. Й. Довгань, О. М. Голованевський, П. І. Родзяк. Останній багато зробив для створення належних умов праці, збудував контору, майстерні, гаражі. Ціла епоха подальшої електрифікації краю пов'язана з такими керівниками як Микола Андрійович Ігольніков - директор електростанції, директор підприємства високовольтних електромереж, Василь Степанович Железняк - директор підприємства високовольтних електромереж, Костянтин Євгенович Драган - головний інженер підприємства високовольтних електромереж, Михайло Микитович Гарбузенко - начальник Хмельницького РЕМ, Петро Іванович Родзяк, а пізніше - Олександр Сергійович Дитюк - директори обласного підприємства сільських електромереж „Сільенерго", Іван Іванович Кратенко - головний інженер підприємства "Сільенерго", Іван Тимофійович Клімятенко, директор Меджибізької ГЕС, пізніше директор Дунаєвецького РЕМ, Григорій Георгійович Собко - перший директор Новокостянтинівської ГЕС, пізніше - директор Цвіклівської ГЕС, директор Кам'янець-Подільського РЕМ, Олександр Іванович Балашов - директор Нетішинської ГЕС, Іван Леонтійович Рябчун - директор Коржівської ГЕС, пізніше - директор Старокостянтинівського РЕМ, Іван Петрович Левченко - директор Щедрівської ГЕС, пізніше - директор Летичівського РЕМ, Іван Мойсеєвич Жеребецький - головний інженер Щедрівської ГЕС, пізніше - головний інженер Летичівського РЕМ, Леонід Андрійович Дитинюк - директор Ніверківської та Заваліївської ГЕС, потім - директор Кам'янець-Подільського РЕМ, Євген Іванович Прадищук - головний інженер Деражнянської ПТЕС, Федір Васильович Летвінко - головний інженер Коржівської ГЕС, пізніше – головний інженер Старокостянтинівського РЕМ, а потім - директор того ж РЕМ, Олександр Федорович Красовський - працював на керівних посадах на Нетішинській ГЕС, а потім у Славутському РЕМ, Віктор Миколайович Вітович - головний інженер, потім - директор Дунаєвецького РЕМ, Валентин Григорович Будник - головний інженер Ніверківської ГЕС, пізніше головний інженер Цвіклівської ГЕС, директор Ізяславського РЕМ. Високим професіоналізмом відзначилися інженери, які потім зайняли керівні посади: М. Г. Корчак, В. П. Підперигора, М. М. Кубинець, О. П. Козловський, О.С. Рабійчук, О. І. Товстига, І. Т. Шулик, а також ціла армія електромонтерів, бо саме на їхню долю випала найважча праця.

Значний внесок в розбудову енергетики області в ті часи внесли знані подоляни Василь Леонтійович Онісімов, Наум Юхимович Рутицький, Алій Захарович Фоменко, Василь Опанасович Гуменюк, Микола Андрійович Ігольніков, Володимир Миколайович Шлапай, Олексій Петрович Іщук, Костянтин Євгенович Драган, Антон Войцехович Тришпіот, Анатолій Павлович Мазурик, Валеріан Володимирович Зігора, Олександр Гнатович Муха, Іван Михайлович Мимра, Микола Павлович Мельник, Валентин Миколайович Дияк, Борис Антонович Моргун, Святослав Георгійович Камінський, Ганна Семенівна Крицька та багато інших.

1978-го в реорганізовані Південне і Північне підприємства електромереж увійшли всі районні електромережі. Новоутворені підприємства очолили заслужені енергетики України Олександр Сергійович Дитюк і Василь Степанович Железняк. Їх зусиллями побудовано більше десятка житлових будинків загальною площею понад 30 тисяч квадратних метрів. Введено в дію готель, їдальню, дитячий садок, адміністративний корпус, виробничо-лабораторний комплекс, виробничі бази в районах електромереж, санаторій-профілакторій в Сатанові.

В 1995 році на їх базі та на базі Кам'янець-Подільської ТЕЦ утворено ВАТ ЕК «Хмельницькобленерго». Це був період важкої платіжної кризи, інфляції, сурогатно-бартерних розрахунків, недосконалої тарифної політики. Але завдяки мудрості і великим організаторським здібностям керівника компанії Олександра Шпака, кризові явища вдалося подолати. Генеральний директор Олександр Леонідович Шпак, Заслужений енергетик України і Заслужений енергетик СНД, кавалер ордена „За заслуги" III ступеня - людина виняткової працездатності, світлого розуму і організаторського таланту багато зробив для стабілізації і подальшого кардинального розвитку компанії. Нині ВАТ ЕК «Хмельницькобленерго» має потужний виробничо-технічний, інтелектуально-кадровий, фінансово-економічний потенціал.

На балансі компанії знаходиться 33403,1 км повітряних ЛЕП 110/0,4 кВ, 1362,2 км кабельних ліній 110/0,4 кВ, 18004 силових трансформаторів на знижувальних підстанціях 10 кВ потужністю 1487,8 МВа, 174 знижувальних підстанції 35-110 кВ потужністю 1765,1 МВа, 3967 вимикачів: масляних, вакуумних та навантажених, встановлених на об'єктах електричних мереж 110 кВ. Налічується понад 395 одиниць автотракторної техніки і спецмеханізмів, використовується 55 ремонтно-виробничих і ремонтно-експлуатаційних баз.

В області діють два енергоблоки Хмельницької АЕС потужністю 1000 МВт кожний. Планується добудувати ще два блоки з інвестиціями Росії.

Доцільно інтегрованою є організаційна структура компанії. Вона включає 23 виробничих підрозділи, 1 - високовольтних мереж, 22 райони електромереж, 97 дільниць, в яких працює більше 3700 фахівців, у т. ч. 1027 електромонтерів, зайнятих експлуатацією електромереж 0,4 - 110 кВ. 

Компанія «Хмельницькобленерго» - одна з найбільших платників податків у регіоні: за 2009 рік сплачено до бюджетів всіх рівнів 63,2 мільйона гривень, в соціальні фонди - 38,7 мільйона гривень, у т.ч. до Пенсійного фонду - 33,4 мільйона гривень.

Вагомий внесок у розвиток народногосподарського комплексу своїх регіонів вносять трудові колективи Кам'янець-Подільського РЕМ (начальник Грубі Г.Б.), Дунаєвецького РЕМ (начальник Поліщук М.А.), Летичівського РЕМ (начальник Гром A.C.), Чемеровецького РЕМ (начальник Берлагін С.М.), Хмельницького РЕМ (начальник Нечипорук М.Д.), Новоушицького РЕМ (начальник Михайлиця І.П.), Хмельницького і Кам'янець-Подільського міських РЕМ (начальники Босий А.П., Чорний Б.В.) та інші.

Значних успіхів у виконанні своїх виробничих завдань досягли служби Департаменту високовольтних електромереж (директор Слободян О.В.), служба енергоаудиту та обліку електроенергії (начальник Луців П.Д.), відділ організації збуту (начальник Савчук В.Ф.), відділ бюджетування (начальник Козютинський О.І.), відділ управління якістю (начальник Герасимчук В.М.), відділ капітального будівництва (начальник Залєвський О.О.), колектив санаторію-профілакторію (головний лікар Сьоміна І.М.), Славутська виробнича дільниця (начальник Власюк В.П.), Гвардійська виробнича дільниця (начальник Городиський A.A.), Нетішинська виробнича дільниця (начальник Гонтик В.П.), Дунаєвецька виробнича дільниця (начальник Барахтенко В.Г.).

Колектив енергопостачальної компанії «Хмельницькобленерго» спрямовує свої зусилля на забезпечення надійного та безперебійного постачання електричної енергії споживачам Хмельницької області, постійно працює над підвищенням якості робіт і послуг, всебічного задоволення потреб споживачів, щоб завжди було світло і тепло в оселях подолян.

 

П. СЛОБОДЯНЮК,
доктор філософії, доцент, академік
Української Технологічної Академії
Наверх